Митрофанівський старостинський округ
До складу Митрофанівського старостинського округу входить село Митрофанівка, розташоване за
За Митрофанівським старостинським округом закріплено
Станом на 1 січня 2022 року в селі Митрофанівка налічується 226 дворів, 506 жителів.
Різноманітні документальні матеріали, присвячені описові історичних процесів, що відбувалися в цих місцях, стверджують, що в давнину через безперервні битви, набіги татар вони віками пустували.
З 1710 року російські воєначальники почали створювати тут військові поселення. Мета була двояка: перетнути шлях татарським ордам і остаточно закріпити землі за Росією. Це були напіввійськові, напівгосподарські формування. Тут і виникло в середині ХVІІІ ст. село Митрофанівка, як військове поселення.
За переказами старожилів, старшим одного десятка поселенців був козак на імення Митрофан. Людина сильна, міцної статури, розсудлива і смілива. Слід вважати, що саме від його імені село і отримало свою назву.
Предметним підтвердженням приблизного часу заснування села є надгробний камінь на найстарішому, давно покинутому кладовищі, на якому висічено: «Тут покоїться прах Никифора Іщенко. Народився в 1801 р., помер в 1909 р. Спи з миром».
Але існує чимало свідчень і того, що ці багаті родючі землі приваблювали людей і в ще більш давні часи. Про це говорять, наприклад, розкидані по степу могили.
На митрофанівських землях зберігся ще один слід сивої давнини. Це залишки старовинної Лісової дороги, яка тяглася з Запорозької Січі на північний захід до знаменитого Чорного лісу. Цю дорогу позначено на карті України ХVII ст.
Не обминули Митрофанівку й турецько-татарські набіги. Та село відроджувалось з попелу, продовжувало розвиватись, поповнюватись поселенцями з Росії, з північної частини та західних районів Україниб навіть з інших країн. Та найбільше поселилось тут запорозьких козаків.
Радянська влада прийшла в Митрофанівку в 1918 р. Протягом 1918 – 1919 рр .тут діяв партизанський загін у складі 200 чоловік під керівництвом М. П. Сидоренка.
Не оминули села і денікінці та махновці. Десь у 19-му році через село відступав, переслідуваний червоними, загін батька Махна.
Пам’ятним для митрофанівців були двадцяті роки ХХ століття. Розкуркулення багатьох хазяїв, організація першого ТСОЗу, який одержав назву «Іскра», поява перших тракторів, серед яких був і вітчизняний «Запорожець».
Почалась колективізація. Проходила вона, як писали газети, з революційним розмахом. А насправді – з нечуваним насильством.
В роки колективізації на території села було організовано чотири колгоспи: «Блюхера», «Сиваш»(пізніше «40-річчя Жовтня»), «2-річчя Сталінської Конституції» (пізніше «Шевченка»), «Ілліча». В результаті реорганізації та укрупнення в 1957 р. колгоспів залишилось три: «40-річчя Жовтня», «Шевченка», «Ілліча», а в 1967 р. один - «Ілліча».
Чорною смугою залишились в пам’яті митрофанівців страшний голод та сталінські репресії, які одних знищили (декого цілими сім’ями), а інших безжально розкидали по всіх усюдах.
Фашистами Митрофанівка була окупована 5 серпня 1941 р. З перших днів почалося насильне вивезення людей до Німеччини.
Близько 320 жителів села брали участь у боях проти гітлерівців в період Великої Вітчизняної війни, 269 з них загинули, 98 нагородженні орденами і медалями. На світанку 8 грудня 1943 р. почалося визволення Митрофанівки. Більше 873 бійців навіки залишились лежати в Митрофанівській землі. Спокій їх береже воїн – визволитель, що навічно застиг у бронзі. Митрофанівці свято бережуть пам’ять про тих, хто завоював для них мир.
Особливе місце в історії села займає школа. Вона відкрила свої двері для учнів ще за царської Росії у 1911 році, а до цього це була церковно- приходська школа. Під час війни її приміщення було зруйноване. В 1978 році в зв’язку зі зростанням чисельності учнів та нестачею навчальних кімнат було зроблено добудову основного приміщення школи.
Гордістю школи є історико-краєзнавчий музей села, відкритий при школі у 2003 р. зусиллями вчителів та учнів. Тут є повідомлення про заснування села, основні етапи його розвитку, побут. Радують око різнобарв’ям кольорів вишивки місцевих майстринь різних років. А ще зібрано твори, вирізки з газет, фотографії, картини, предмети побуту, які допомагають глибше дізнатися про наше коріння.
Гордиться Митрофанівка своїми земляками, які прославили своє село далеко за його межами. Петро Полоз – двічі Герой Радянського Союзу, льотчик; Тимофій Андрійкович – вчитель, військовий журналіст, письменник, який залишив своїм землякам нетлінну згадку – книги про Митрофанівку та її жителів у різні періоди історії :«Село моє – біль мій» та «Подвиг села»; Петро Сидоренко – в свій час працював головним лікарем Голованівської райсанепідемстанції, заступником головного лікаря Кіровоградської обласної санітарно-епідеміологічної станції, головним епідеміологом облздороввідділу, заступником начальника обласного управління охорони здоров'я. З 1997 року по 2013 рік очолював колектив Кіровоградського медичного коледжу ім. Є. Й. Мухіна., кандидат медичних наук, доцент, заслужений лікар України.
В селі діє будинок культури, сільська бібліотека, ФАП, відділення зв’язку, дитячий садок (працює при школі), 4 магазини.
У грудні 2020 року село Митрофанівка ввійшо до складу Новгородківської територіальної громади, як Митрофанівський старостинський округ, старостою якого затверджено Гурія Василя Васильовича.
